Не кажи, де на світі є краще,

- не повірю нізащо, нізащо!

 Під таким девізом у моїй рідній школі пройшов семінар педагогів – організаторів. Весняний день вражав оксамитами молодих трав, щедро напоєних життєдайним дощем, кольоровим різнобарв’ям тюльпанів, витонченою красою нарцисів. Як солодко пахнуть квіти і трави, як ваблять високі сині небеса! Все закликає любити цю землю, цінувати її, вчитися у неї гармонії та досконалості. Це наша рідна земля, наша домівка, наша Батьківщина.

Зустрічали ми гостей теплим словом, веселою піснею,  а ще променистими дитячими посмішками:

Ми щирих друзів на гостину

 Завжди чекаємо у добрий час!

                                         Зелений Гай вітає нині,

                                         Зелений Гай – усе гаразд!

Розпочався семінар годиною спілкування «Українська  культура в контексті світового розвитку». Старшокласники підготували змістовні презентації: по петриківському розпису – Кравченко М. по писанкарству – Карнаух А.. Захоплено розповідала про творчість Т.Г. Шевченка Лубенець С.. Про популярне нині захоплення бісером повідомила Афанасьєва Ю., а Красковська Ю. розкривала таємниці самобутнього  українського мистецтва -  вишивки. Гостями на годині спілкування були майстри своєї справи, талановиті наші учні, випускники, вчителі, що творять прекрасне своїми руками, примножуючи найкоштовніше багатство народу – його мистецтво, основною складовою якого є висока духовність українців. Дзвіняцька Оксана, наша випускниця, представила і свої роботи з бісеру, і роботи жіночого клубу «Натхнення», президентом якого вона є. Роботами майстринь не можна намилуватися. В кожній із них -  душа наших жінок, ніжна, чутлива до краси, сповнена любові до життя і до прекрасного. Ведмідь О.А., секретар сільської ради, захоплюється петриківським розписом. Її малюнки ваблять своїми яскравими кольорами, неповторним колоритом. Остроух Оксана, учениця 11 класу, – наша талановита вишивальниця. Вона, як і її сестра Наталка, випускниця нашої школи, вишиває рушники. Хай же, Оксанко, твоя доля виграє всіма барвами веселки, які ти вплела в свої рушники. Хай ніколи не втомлюються твої золоті руки!

Пишаюся нашими односельчанками -  жінками, які є окрасою села. Вони встають вдосвіта, щоб порати худобу, птицю, щоб створювати добробут у родині, а вільну хвилину присвячують створенню прекрасного. На виставці «Твої таланти, рідна земле..» , яку було підготовлено до свята, вражали роботи з бісеру Дзвіняцької Оксани, Федурко Валентини, жіночого клубу «Натхнення», членів шкільного гуртка «Чарівниця» (керівник Чапська Л.М.).Милували око серветки та рушники вчительки початкових класів Хаби В.Ю., ікони, вишиті бісером, медсестри Галушки Т.А. та рушники учениці 11 класу Остроух Оксани. Не залишила байдужим нікого серія дитячих малюнків « Мій рідний край – ти наймиліший!». Пишаюся нашими дітьми. Це маленькі іскорки в долонях рідної землі, які дарують нам, дорослим, свою щирість, відкритість, вчать нас цінувати прості життєві істини: барвисту райдугу у високому небі, квіти біля матусиного вікна.

Вразив гостей мистецький проект «Тільки ти єдина, рідна сторона!».Організатор позакласної роботи, Чапська Л.М. і учнівський колектив доклали максимум зусиль для того, щоб серце кожного з присутніх на святі пройняла втіха і тиха сльоза. Ось на сцену виходить 6-річна Софійка Сорівка. Це справжня донька школи. Спитаєте чому? Та ж виросла в затишних і гомінких шкільних класах, вбираючи в себе неповторну атмосферу шкільного дому, бо мама і бабуся -  вчителі, і золотокосе дівчатко зростало тут, у всіх нас на очах. Її подружки, учениці 2-4 класів, пояснюють їй, що таке Батьківщина, український народ, розповідають про маленьку Батьківщину, яку вона має пронести через усе життя  у своєму серці, і у кожного вона своя – найдорожча. У Данилка Карпа – це село Копані, яке заснували чумаки ще у 19 столітті, у Мирослави Ванжі – Зелений Гай, що потопає у мальовничій зелені парку і садів. Спостерігаю за Данилом, Мирославою, Анею, Анжелою. Їхні очі такі промовисті, в них гордість за свою землю, за її красу! І ось уже линуть шкільними коридорами переповнені любов’ю до рідного села слова:

   Ми живемо в одній родині!

Зелений Гай – моя сім’я!

  Ось так би і нам, дорослим, хоч на хвилинку забути про клопоти, суєту,  і відкритим серцем послухати, як росте трава, напоєна дощами, як веде з кожним із нас розмову степ своїми колосками. Піти б  споришевими стежками, ловити промінчики сонця і любити, любити, любити…Можливо, наші негаразди від того, що навчилися ми судити, ненавидіти, заздрити, а забули ,що все в житті починається з любові… Моїм думкам  вторить голос Крістінки Марченко, учениці 4 класу:

І краю кращого немає,

Де б я могла так вільно жить!

Гучними оплесками вітали гості пісню і танок учнів молодших класів « Ой , летять лелеки!». Мирослава Ванжа, Вакулович Еліна, Чечур Анжела, Діана Зафігурська, Крістіна Марченко, Яна Марченко, Сорівка Аня, Сторчеус Аня, Вовк Крістіна  співали про високу радість птахів – вони повертаються на рідну землю – на Україну. «Батьківщина – це і наші славні предки, члени нашої родини, наші дорогі батьки», - наголошували Діана Зафігурська , Женя Дроздов, Влад Свирида, Скляр Альона. Все найкраще в дітях -  від родини! Кому як не нам, вчителям, це особливо зрозуміло. Бо саме родина повинна плекати паростки патріотизму, який стане надалі запорукою процвітання родини, роду, цілого народу.

А наша маленька перлинка – намистинка Софійка усвідомлює: вона не просто дівчатко, грайливе, дзвінкоголосе, вона – українка. Дівчата - старшокласниці  Юля Красковська, Кравченко Маргарита, Карнаух Аліна, Лубенець Світлана, Афанасьєва Юля та Скляр Альона розповіли Софійці про наші символи і обереги. Наш герб – тризуб, немов сім’я єдина, де тато, мама, дитина живуть у мирі і любові. Розповідь про вербу, барвінок з блакитними, як небо, квіточками, калину, вишиті рушники – наші святі обереги  - створювали в залі високу і світлу енергетику, зігрівали серця добротою і теплом. І, як завжди, окрасою будь-якого свята в нашій школі стають виступи дівчат 10 класу. Не можна без хвилювання слухати пісні у їхньому виконанні , милуватися  юною грацією, яку демонструють вони у танці з рушниками. Виступ дівчаток хвилює, створює атмосферу поклоніння українській жінці -  матері, берегині, трудівниці. Наче крила чарівного птаха, злітають у повітря барвисті рушники, які з давніх - давен віщували щасливу долю тим, хто поклонявся їхній магічній силі.

Фінальні слова маленької Софійки про Батьківщину  - символ злагоди і миру - спонукають до роздумів, розчулюють до сліз. Схвильовані діти, дорослі не приховують сліз, коли Карнаух Аліна промовляє:

Мати -  Україно, ти одна для нас!

Закликає до миру і дружби чистий і щирий голос Кравченко Маргарити, бажає всім нам, і дітям, і дорослим, – долі ясної і світлої, сонця і миру на рідній українській землі. І не треба нам ніжного подиху вітру на заморських берегах, ні грайливих перлин роси на чужих луках. Можливо, там достаток, екзотичні красоти, веселі розваги - та ніщо і ніколи не замінить рідної матері-Батьківщини:

Не кажи, де на світі є краще,

                                          не повірю нізащо, нізащо!

Це свято на честь України, рідної землі подарувало нам віру і надію на те, що все буде гаразд у нашому спільному домі, що наші діти, їхнє право на радість,  безтурботний сміх, щасливу долю, об’єднає всіх нас, українців, задля процвітання нашої України.

Вчитель світової літератури

       Зеленогайської СЗШ Ванжа Л.М.